Менський краєзнавчий музей імені В.Ф.Покотила http://mena-museum.cn.sch.in.ua/
Корюківський краєзнавчий музей відео
МЕНЩИНА ІСТОРИЧНА. У Стольному було знайдено скарб римських монет II століття
Стольненський парк розкинувся в мальовничому місці над річкою Думниця. Площа його становить понад 11 га. Територія до початку XX ст. була обнесена цегляною стіною.
16 травня 1740 р. (за іншими джерелами 27 листопада 1736 р.) цариця Анна Іоанівна подарувала Стольне Андрію Яковичу Безбородьку, родоначальнику знатної української дворянської родини, що оселився там, вийшовши у відставку в чині генерального судді Малоросійської військової канцелярії, який був великим землевласником.
Його син, князь Олександр Андрійович Безбородько, збудував панський палац (кін. XIX ст.), як вважають, за проєктом відомого зодчого Джакомо Кваренгі (автор будівлі Свято-Різдва Богородиці Домницького чоловічого монастиря).
Палац строгих класичних форм з’єднувався напівкруглими переходами із службовими двоповерховими флігелями, наполовину замикаючими великий парадний двір з клубом посередині, мав 70 кімнат. Головний вхід прикрашали ліхтарі і чотири мідні гармати. Ансамбль доповнювали башти біля в’їзду.
Найбільш цікавим було приміщення оранжереї, яка слугувала справжньою прикрасою садиби (на жаль, не ввесь архітектурний ансамбль зберігся до сьогоднішніх днів).
Пізніше село переходить до графів Кушельових-Безбородько, потім його власником став граф Мусін-Пушкін. Пошкоджена у роки Національно-визвольних змагань початку XX ст., пам’ятка архітектури була розібрана по цеглині. Поруч була побудована Андріївська церква.
Парк у Стольному кріпосні селяни. Віковічні дерева різних порід збереглися й до цього часу й охороняються як пам’ятники природи місцевого значення. До них відносяться дуби, кавказький клен, тополі.
Вхід до парку знаходиться з центральної вулиці. Ворота збудовані за проєктом інженера колишнього колгоспу «Праця» М. К. Чабана. Широка асфальтована доріжка веде до монумента Слави. На річці Думниця знаходиться острів, до якого перекинутий з парку дугоподібний місток.
У 1895 р. в селі було знайдено скарб римських монет II ст., що свідчить про широкі торгові зв’язки місцевих мешканців з римськими колоніями. Також археологами виявлено городище, залишки поселення і курганний могильник періоду Київської Русі (IX–XIII століття). У 1239 р. поселення було повністю зруйноване татаро-монгольськими ордами хана Батия.
Тільки в XV ст. воно почало відроджуватися. У першій половині XIX ст. це було типове містечко. Тут розкинулась садиба графа. Діяли винокурний і цукровий заводи. Одним з найбільших землевласників був граф Олександр Кушелев-Безбородько — правнук Григорія Розумовського.
Наприкінці XIX ст. найбільшим землевласником в містечку став граф Мусін-Пушкін. Біля Стольного він мав економію в тисячу гектарів. У 1874 р. відкрилося народне училище, на базі якого в 1883 р. стала діяти двокласна міністерська школа. Функціонувала також парафіяльна школа. У 1883 р. був відкритий прийомний покій, в якому працював фельдшер.
У 1838 р. запрацював цукровий завод. У 1899 р. запрацювала одна з перших в Чернігівській губернії бібліотека.
1782 р. була споруджена Андріївська церква. Вона збудована в стилі класицизму над могилою батька О. А. Безбородька, колишнього Генерального писаря Андрія Яковича Безбородька. Мурована, однобанна, одноапсидна, з’єднана переходом з двоярусною дзвіницею. Збереглась до наших днів, відреставрована.
Дмитро Казіміров. З історії церков м.Мени
(матеріал із сторінки фейсбук)
с.Бігач. Троїцька
церква - монументальна і дуже мальовнича споруда, збудована у 1831 році коштом
місцевих поміщиків Кейкуатових. Саме у них весною 1847 року гостював Тарас
Шевченко. Церква побудована у стилі класицизму. Дерев'яні та кам'яні елементи
споруди вдало поєднуються між собою. На жаль, церква не збереглася до наших
днів у первісному вигляді. Втрачено відкриту галерею і дзвіницю, які примикали
до храму.
Відомий бандурист, Олександр Корнієвський - наш земляк
https://uinp.gov.ua/istorychnyy-kalendar/berezen/20/1889-narodyvsya-oleksandr-korniyevskyy-banduryst?fbclid=IwAR2oL9fmNxbY0PIvPRFCEvi6PbQDWFd42W4cv3Em7WMfRyTR9eUpwlLMWBo
Миколаївська церква
(інші назви – церква Миколая Угодника, Микільська церква) – рідкісна пам’ятка
ХVІІІ ст. Один із найкращих дерев’яних барокових храмів Чернігівської області,
що збереглися в первинному вигляді. Церква присвячена Святому Миколаю – покровителеві
подорожніх. Має форму, характерну для старовинних дерев’яних храмів Північної
України: 5 зрубів, 1 баня, багатоярусний дах.
У ХVІІІ ст. при
Миколаївській церкві діяли школа та притулок для калік і немічних. У ХІХ ст.,
добудувавши портик і ризниці, храм реставрували в стилі ампір. Але при цьому
він зберіг свої оригінальні риси. Також поруч була споруджена дзвіниця, яку
зруйнували у ХХ ст.
У період Радянського Союзу
у церкві розташовувався музей. Зараз тут відбуваються богослужіння.
Березна (Чернігівщина), Вознесенська
церква 1759–1761 рр. Знищена. Зовнішній вигляд з північного
сходу. Світлина Стефана Таранушенка, 1928 р.
Зберігається
в Інституті рукопису Національної бібліотеки України імені В. І. Вернадського.
Українські дерев'яні церкви – це фольклор, тільки в
архітектурі. Збудовані переважно безіменними для нас майстрами на замовлення
спільноти, громади села – вони могли бути (а могли не бути) шедеврами, але
завжди втілювали народну уяву про красу, про велич, про присутність Бога на
землі. Можливо тому знищення храмів більшовиками українці сприймали як
саморуйнування. Дерев'яні церкви зникали з різних причин (вогонь і вода, шашель
і грибок, занепад громади), але саме насильницька, свідома деструкція була найболіснішою
– через неприродність втрати.
Андрій Якович Безбородько ( 4 липня 1711 — 2 березня 1780, Стольне, Російська імперія) — генеральний писар (1741, 1751-1762 рр.) Генеральної військової канцелярії за правління гетьмана Кирила Розумовського. Батько російського канцлера Олександра Безбородька.
Рід Безбородьків походить від польської родини Ксенжицьких герба «Ostoja». Безбородьки – стародавнiй бойовий український козацький рiд. Найпершу згадку в письмових джерелах знаходимо про Остапа Безбородька – бурмiстра Бориспiльської ратушi в 1614 – 1615 рр.
У джерелах значаться кілька реєстрових козакiв Переяславського та iнших українських полків у першiй половинi ХVII ст., вiйськовий товариш Полтавського полку Тимофiй Безбородченко, котрий їздив посланцем вiд гетьмана Самойловича до Москви.
Відомо, що Дем’ян Ксенжицький перейшов на козацьку службу у часи Богдана Хмельницького й воював проти Польщі «близький соратник славетного Богдана Хмельницького», володар помістя в Переяслівському повіті на Полтавщині». В одній із битв ляхи відрубали йому підборіддя, відтоді отримав прізвисько Безбородько.
Мав Дем’ян Безбородько трьох синів: Івана, Дем’яна та Андрія. Старший Іван мав синів Івана, Дем’яна та Андрія.
Середній Дем’ян Дем’янович мав синів Василя й Данила, які рано загинули, батько доживав вік на самоті.
Молодший син Андрій мав лише доньку Олену, котра вийшла заміж за дворянина Васильця.
У Івана Івановича Безбородька в 1686 році народився син Яків, той який мав хобі: купувати ставки, гайки, яри, хутори. Данило Апостол закріпив за «значковым полку Переяславского товарищем» придбане майно. Значковий товариш Переяславського полку Яків Іванович Безбородько був одружений двічі. У першому шлюбі з Потапович мав дочку Ольгу, яка вийшла заміж за М. Жданова, та двох синів: Андрія Яковича (був генеральним писарем) і Семена Яковича (учасник Кримських походів, був беречанським сотником та обозним переяславським сотником).
Другий шлюб із Агафією Гулак виявився бездітним.
4 липня 1711 р. народився Андрій Якович Безбородько — український козацький генеральний писар, генеральний суддя. Андрій виховувався вдома, любив займатися господарством, потім була Києво-Могилянська академія.
У 19 років Андрій (1711 р) закохався у 14-річну красуню Явдоху Забілу (4.08. 1716 – 5.07. 1803). Красива, освічена дочка Генерального судді Малоросії Михайла Тарасовича Забіли та Євдокії Іллівни Новицької. Дівчина була улюбленою родичкою старої Розумихи.
19-річний Андрій одружився у Переяславі та розпочав службу в малоросійській генеральній канцелярії, у вересні 1733 р. був призначений старшим військовим канцеляристом. Старанний служака 27 листопада 1736 р. отримав три села «на прожиток», серед них Стольне. З 1739 р. Безбородько виконував обов’язки померлого генерального писаря Турковського, у 1741 р. став малоросійським генеральним писарем. Зірки так сходилися, що генеральний писар мав бути безвідлучно при гетьмані у Переяславі, Глухові; п’ять років жив у Петербурзі, а дружина з дітьми – у селі Стольному під Глуховим. Дітей Безбородьки мали шестеро: Ганна, Ульяна, Олександр, Яків, Тетяна та Ілля. Сашенька був маминим пестунчиком.
Усім мати дала гарну домашню освіту.
Дочки: Уляна Андріївна Безбородько (1742 – 1776) вийшла заміж за Павла Васильовича Кочубея, мати князя Віктора Кочубея.
Ганна Андріївна Безбородько (1745-1805), вийшла заміж за Галецького (Галицького).
Тетяна Андріївна Безбородько (1751 – 1805), у січні 1779 вийшла заміж за чернігівського губернатора Якова Леонтійовича Бакуринського (бл. 1740-1801). Їхня донька Парасковія (1784-1815) – дружина Семена Михайловича Кочубея.Олександр Андрійович Безбородько помер 17 квітня 1799 року і був похований в Олександро-Невській лаврі в Петербурзі.Ілля Андрійович Безбородько мав єдиного сина Андрія Ілліча (1783-1814), який помер бездітним. Дочка ж його, Любов Іллівна (1782-1809) вийшла заміж за адмірала графа Г.Г. Кушелєва, нащадки якого стали носити подвійне прізвище.
Так згасла чоловіча лінія роду Безбородьків.
З історії села відомо, що в 1740 році, коли Стольне вже було містечком, цариця Анна Іоанівна подарувала його генеральному судді Малоросійської військової канцелярії Андрію Безбородьку. Його син, канцлер Російської імперії Олександр Безбородько збудував у Стольному гарний класицистичний палацово-парковий комплекс. Вірогідно, в проєктуванні комплексу брав участь видатний архітектор Джакомо Кваренгі. Садиба була побудована для графа О.А. Безбородька. У 1782 році Олександр Безбородько збудував велику Андріївську церкву — усипальню над могилою батька. Вона розташована на кладовищі й має вигляд дійсно дуже великого цвинтарного склепу. Будівля, хоч і зведена в стилі класицизму, але дуже оригінальна й не схожа на більшість українських церков кінця XVІІІ століття. Вона квадратна, дуже масивна, має одну баню. Вже в ХІХ столітті до неї прибудували дзвіницю та з’єднали переходом із церквою.
https://uahistory.com/topics/famous_people/10445?fbclid=IwAR3DeHvlzCL09GAJFfrx1Qq7Bvwb_2TY-wL1CilcZDVZ_HfMKJUMyNYtszI
Найгарніший храм України з унікальним іконостасом на Чернігівщині.
Його збудували у 1752-1763 рр.. за проектом архітекторів А.Квасова та І.Григоровича-Барського. Фінансувала будівництво мати Олексія та Кирила Розумовських - Наталія Разумиха. Це 5-банний храм у стилі пізнього бароко із елементами української народної архітектури, що вирізняється багатою декоративною ліпниною. Бічні виходи на паперті та цокольний поверх додають обсяг й без того досить великому собору. Поціновувачів краси приведе у захват внутрішнє убранство церкви. Воно вражає! Розписував інтер'єр відомий художник Г.Стеценко, а різьблення виконав С.Шалматов. У храмі старовинний дерев'яний іконостас, що був спроектований відомим петербурзьким архітектором В. Растреллі. Іконостас заввишки 27 метрів зроблено з 80 ікон (зараз збереглося лише 50 з них). За легендою, він був створений для монастиря у Санкт-Петербурзі, але для нього він виявився надто завеликим. Ось тоді Олексій Розумовський й попрохав свою дружину царицю Єлизавету Петрівну віддати його у Козелець.
Поруч із храмом стоїть дзвіниця, що датована 1766-1770 рр.. Споруда досить оригінальна, унікальний вигляд мають ввігнуті усередину стіни фасаду. Архітектурний вигляд будівлі схожий із дзвіницею Троїцького собору у Чернігові. Це величне архітектурне творіння є кращою пам'яткою Єлізаветинського рококо. Собор нині діючий.
сайт Чернігівщина туристична
https://chernihivregion.travel/novyny/item/1934-unikalna-tserkva-na-chernihivshchyni-z-monohramoiu-nk?fbclid=IwAR0G4Fu3cd76Vu_eDSiaGCCJeWrIsS-pjaIwiFE5YXgPBBFR1lgYL2Nl1UU
Унікальна церква на Чернігівщині з монограмою "НК"
«Я збудую на цьому святому місці вам церкву, яка не горить і яку …ніхто ще не бачив... Привезу в село найкращих майстрів - храмотворців. А ви всі допоможете», - пообіцяв генерал – майор М. Костадіус мешканцям с. Жукля (нині - Холминська ТГ).І виконав обіцянку. Попередня, дерев’яна, згоріла вщент. Збудована у 1911-1914 рр. Свято-Покровська церква вважається унікальною архітектурною пам’яткою, адже храмів подібного типу в Україні не збереглось. В її архітектурі вдало поєднуються український модерн ХХ ст. із псевдоруським стилем. В інтер’єрі - оригінальні розписи. За інформацією дослідників автором архітектурного задуму був представник правлячої російської династії – князь Петро Романов. Утілив у життя проєкт молодий на той час архітектор, випускник, згодом професор і певний час ректор Академії мистецтв у Петербурзі Андрій Бєлогруд.Ще цікава інформація: кожна цеглина храму має клеймо «НК». На кожному із семи дзвонів, які виготовлялися у Петербурзі, теж карбувалася ця монограма. Як вважають дослідники, вона мала подвійне смислове значення - «Николай Комстадиус» та «Жукля».
Фото: Andriy Mozol, Vasil Sedoikin, Андрій Майковський, Микола Твердохліб, Неизвестная Черниговщина от Черниговского объединения экскурсоводов
Дерев’яна Успенська церква у Волосківцях Менського району сховалася на віддалі від дороги, що змушує туристів колесити по селу в пошуках святині. Цей дерев’яний храм у селі вважається найстарішим у районі. Церква збудована в 1765 році поблизу стародавнього Замчища у популярному на той час стилі українського бароко, тоді вона була п’ятизрубною та однобанною. Споруда - хрещата, одноверха. Трьохярусна дзвіниця з рисами класицизму, перехід, що сполучав її з храмом та ганки з'явилися у результаті перебудови церкви вже у середині ХІХ століття. Особливого колориту церкві надає спеціальний нахил стін, який візуально збільшує розмір споруди.
Степанівка - маленьке село в Менському районі на Чернігівщині. В Степанівці, як і в багатьох селах Менщини збереглася козацька дерев'яна церква. Храм Пресвятої Трійці був збудований у 1763 році (за даними Менського краєзнавчого музею імені В. Ф. Покотила - 1769 рік) . Церква - тридільна у плані, триверха із дзвіницею над західним притвором, побудована із дерева і обшита дошками. Усередині церкви зберігся розпис та іконостас. Це типова дерев`яна церква Чернігівщини другої половини XVIII століття. Раніше біля неї була невелика хата-сторожка. У ній жив сторож і проходили сходки селян. А у 1886 році у церковній сторожці на горі біля Троїцької церкви була відкрита церковно-приходська школа.
Біля церкви знаходиться надгробок Григорія Григорійовича Даниловича, який був вчителем останнього російського імператора Миколи ІІ. Також він служив директором Другої Петербурзької військової гімназії та був членом головного військово-учбового комітету, а завдяки його зусиллям при гімназії, були відкриті педагогічні курси.
